Народні традиції на Стрітення

 15 лютого в народно-релігійному календарі відзначають Стрітення. З цього свята починається весняний цикл календарних обрядів українців, дещо здеформований Григоріанським календарем (за старим стилем Стрітення святкувалось 2 лютого). За повір’ями зима у цей день зустрічається з літом і бореться з ним. Якщо буде сонячно і тепло – перемога за літом, слід чекати скорої весни. Сильні морози і заметілі, навпаки, означали продовження суворої і затяжної зими. Саме така зустріч і пояснювала в народі назву свята – Стрітення, або Стрічення.

 Мало воно у народі й інші назви – Зимобор та Громниці. Якщо з першою все ясно відразу, то друга пояснюється обрядом освячення на урочистому богослужінні особливої свічки – громнички, яка мала оберігати дім упродовж цілого року від негоди, грому та блискавки. Першого разу в оселі її запалювали відразу по службі, аби весняна повінь не зіпсувала озими, а також сильні морози не шкодили дерев. Стрітенська свічка мала завжди бути на покуті між іконами. Її також обов’язково давали в руки небіжчику. Вірили, що вогонь полегшить його страждання та очистить душу від гріхів.

Не менш важливе значення наділена і стрітенська вода. Вона мала ті ж властивості, що і йорданська – була сильнодіючим засобом від багатьох недуг і зурочень. Для освячення намагалися використовувати лише новий невживаний посуд. Стрітенською водою натирали хворі місця, нею виряджали у далеку дорогу, а також кропили худобу, уперше навесні виганяючи в поле, і вулики, аби не нападав гнилець та небезпечні комахи. «Стрітеницею» (так ще називали цю воду) розводили медову ситу, якою вперше навесні годували бджіл. Обов’язково цю воду вживали від «поганого» ока, зурочень.

Увечері на Стрітення виставляли на двір декілька мисок із збіжжям. На якій потім виявиться більше роси, те збіжжя і слід сіяти – дасть найкращий урожай. Відлига цього дня була гарною прикметою для бджолярів. Краплі зі стріх – то капає на мед, буде гарний медозбір.

Стрітенська свічка

Традиція виготовлення воскових свічок почала відмирати разом із скороченням бджільництва, хоча й існувала століттями. Раніше свічки вміли і виготовляли майже в кожній родині і займались цим як жінки так і чоловіки. Зараз таких умільців залишились одиниці. (Свічки, кручені з вощини не рахуються, адже так їх ніколи не робили)

Так от, основним способом виготовлення свічки було сукання. В мисочці нагрівали віск щоб був м’яким, клали посередині нитку і викачували свічку. Але своїх магічних властивостей вона набувала лише після освячення у церкві під час служби на Стрітення. Несучи «громовицю» до храму, прикрашали її гілочками ялини, сушеними травами і льоном – його теж освячували на це свято щоб потім лікувати багато хвороб. Добре було також свічку обгорнути платком чи рушничком.

Коли верталися додому, на дверях випалювали хрест, а саму свічку ставили за іконами. Вважалося, що такі дії забезпечать вашу хату від вторгнення нечистої сили. Недарма свічку ще називали «громовицею», «громницею», «громничкою» - її запалювали під час грози, адже колись, коли хата була дерев’яна, а стріха солом’яна – блискавка могла спричинити пожежу. А за народними повір’ями, те, що загорілось від блискавки не можна було гасити – бо то сам Бог запалив. Лише якщо це була хата можна було заливати вогонь молоком чи жінці оббігти навколо неї голяка – якщо ці екстрені засоби не допомагали, то вибору не лишалося. Також народ вірив, що грози з блискавками то шум від колісниці святого Іллі, який їздить на своїх білих конях по небу і вражає нечисту силу блискавицями. От тому грози й боялися – аж раптом після вчорашньої сварки в хаті залишилась якась нечиста сила – тому в хаті, а особливо біля печі ніколи не сварилися. Не вживали лайливих слів «бо піч почує». Тоді ж і хліб не зійде і не підрум’яниться!

 http://etno-selo.com.ua/ua/